«Часто мені та нашим родичам сниться й досі, що він вже повернувся додому», - донька про зниклого безвісти тата

Щороку в передостанній день серпня у світі відзначається Міжнародний день жертв насильницького зникнення або День зниклих безвісти.

На Гощанщині у 2013 році безвісти зник чоловік який після роботи не повернувся додому.

Про це пише видання «Новое время».

У 2013 році зник Олександр Миколайович Гапончук, житель села Малинівка Гощанського району. В останнє рідні бачили чоловіка 23 квітня 2013 року. Наразі пан Олександр вважається безвісти зниклим.

В Україні новий закон, що визначає правовий статус зниклих безвісти людей, прийняли 12 липня 2018-го. Так, особа вважається зниклою безвісти з моменту, коли заявник подає заяву про факт зникнення і старту розшуку, або - за рішенням суду. Людина буде вважатися зниклою безвісти доти, поки триває її розшук.

До дня зниклих безвісти - 30 серпня Римма Гапончук розповіла про батька який зник у 2013 році.

23 квітня 2013 року  ввечері я не дозвонилась до свого батька. Думала, можливо затримався на роботі, а телефон просто розрядився. Але в мережі так і не з’явився і додому не повернувся. Це трапилось у селі Малинівка Гощанського району, що на Рівненщині. Останнє відоме місце його роботи - Центральний речовий ринок в місті Рівне, де мій тато працював водієм автокрану. Був одягнутий у сині джинси, такого ж кольору куртку та чорні кросівки.

В його поведінці перед зникненням нічого незвичайного не помічали: завжди добрий, усміхнений батько, чоловік, син, друг та колега. В тата завжди було багато друзів та хороші взаємини з людьми, він допомагав і порадою, і справою. Я завжди захоплювалась його відношенням до мами, до  дітей, до нашої родини. Знаючи його, я впевнена, що зник він не з власної волі.

Вже з наступного дня після зникнення, 24 квітня, міліція почала його пошуки. Окрім правоохоронців тата шукали всі знайомі, колеги, родичі та просто небайдужі люди - як в районі, так і по всій країні. Перевіряли всі державні установи, в жодну він не потрапляв.

В тата з собою були водійське посвідчення, всі можливі картки, якими він користувався. Його документів ми теж досі так і не знайшли, це дає нам надію знайти його самого. Востаннє камери зафіксували мого батька біля рівненського міського зоопарку - це свідчить, що того дня, 23 квітня, він збирався їхати в напрямку дому. Що було далі - невідомо, жодних очевидців ми знайшли.

Ми намагалися максимально розповсюджувати інформацію про зниклого безвісти тата: на телебаченні - як через місцеві канали Рівного, так і у сюжетах Магнолії ТВ та Жди меня, також у інтернеті, правоохоронці у відповідних обліках ОВС, але поки що безрезультатно. Журналіст Магнолії одразу сказала нам, що ця передача - більше шоу, аніж реальний спосіб пошуку зниклих людей.

Зараз ми схиляємося до версії, що в тата втрата пам’яті чи якісь проблеми зі здоров’ям. Сподіваємось, що він живий та здоровий. Тато добре розумівся на техніці, тому можливо, що він міг з'явитися десь на будівництвах.

Часто мені та нашим родичам сниться й досі, що він вже повернувся додому. Ту весну було надзвичайно важко витримати. Час іде так швидко - вже не віриться у те, що минуло п'ять років. Тато зник, коли наша мама була вагітною на п'ятому місяці. Коли він тільки дізнався про вагітність, був дуже щасливий: всі старші діти були вже дорослими.

Мені зараз 23, моїй сестрі Катерині 21 рік, нашому брату Юрію - 25. Найменшій сестричці, Анні, зараз 5 років.

Всі ми не втрачаємо надії знайти нашого батька і зараз. Його звати Олександр Миколайович Гапончук, 1969 року народження. Зріст 175-180 см, міцної статури, повна статура, добре проглядається живіт, чорне волосся, можлива сивина, але незначна. Грубий і гучний голос, лоб широкий, очі карі, вуха прилягаючі, а мочка вуха вільна, губи товсті об’ємні, брови дугоподібні чорні, спинка носу пряма,ніс «курносий» основа горизонтальна. Є шрам від апендициту, а також великий дугоподібний шрам за правим вухом, який дуже добре проглядається.