Шульгін у Симонові… Що українофоб робив у Гощанському районі?
-
-
>
-
>
-
>
1711
«Подайте что-нибудь на пропитание бывшему депутату Государственной думы!» – пригадуєте, це з 12 стільців, саме депутатом трьох скликань був цей чоловік... і не лише...
Так почав допис про Шулігіна Віталій Гупалюк на своїй сторінці у фейсбуці.
Васи́ль Віта́лійович Шульгі́н (13 січня 1878, Київ — 15 лютого 1976, Владимир) — російський політичний діяч, публіцист, за освітою правник. Відомий своїми націоналістичними поглядами, підтримкою російської монархії, антисемітизмом та українофобією. Після Жовтневого перевороту 1917 р. був активним членом і одним з ідеологів Білого руху, син професора історії Київського університету Св. Володимира Віталія Яковича Шульгина, засновника часопису «Киевлянин» у 1864 році. Його хрещеним батьком був Микола Бунге.
Шульгін рано лишився батька і виховувався вітчимом — професором політекономії університету Д. І. Пихно (1853–1909). Він одержав типове дворянське домашнє виховання та освіту: закінчив 2-гу Київську гімназію і юридичний факультет університету Св. Володимира (1900). Ще зі студентських років Шульгін проявив себе антисемітом, але виступав проти єврейських погромів. Він досить рано розпочав політичну кар'єру — у двадцять вісім років молодий поміщик вже був обраний від Волинської губернії в депутати II (а потім ІІІ й IV) Державної думи Російської імперії, де з перших днів заявив себе запеклим прибічником фракції правих та царського уряду.
Після смерті Д. І. Пихно до його рук переходить керування редакцією і виданням щотижневика «Киевлянин» (1913–1919), газета одержує різко шовіністичний, антиукраїнський напрям.
Невдовзі після початку Лютневої революції 1917 Шульгін стає членом Тимчасового комітету Державної Думи. 2 березня 1917 року він разом з О. І. Гучковим виїжджає до царської ставки, де бере участь у зреченні від престолу російського імператора Миколи ІІ Романова.
Після Жовтневого більшовицького перевороту 1917 Шульгін став одним з ідеологів Білого Руху, був одним з засновників білогвардійської Добровольчої армії, членом Особої ради, активно співпрацював з А. І. Денікіним і П. М. Врангелем, відкрив часопис «Великая Россия», на сторінках якої боровся з новою владою. В березні 1918 створив у Києві конспіративну білогвардійську організацію «Азбука». З 1920 в Югославії, згодом у Франції, Польщі і з 1931 знову в Югославії — в місті Сремскі Карловці, в осередку російських білогвардійців-врангелівців.
Взимку 1925–1926 він з фальшивим паспортом відвідав Ленінград, Москву і Київ (Про свої враження від цієї поїздки написав спогади «Три столицы», 1927). З 1931 р. за його словами взагалі відходить від політичної активності й оселяється зі своєю другою дружиною Марієй Дмитрівною, дочкою генерала Сидельникова, в місті Сремскі Карловці.
В січні 1945 був арештований радянськими окупаційними органами в Югославії, вивезений до Москви й засуджений до 25-річного ув'язнення. В 1956 достроково звільнений, після звільнення жив у Владимирі, до нього з дозволу Радянської влади з Югославії приїздить дружина. Помер у Владимирі на 99-му році життя.
А на початку 70 років минулого століття Василь Віталійович Шульгін відвідав с. Симонів, де вшанував місце поховання свого вітчима (склеп) Д. І. Піхна дійсного стацького радника. Тоді «шухер» був конкретний, будівельна бригада колгоспу ім. Леніна буквально за один день (за мудрою вказівкою Гощанського райкому КПРС) упорядкувала розграблений склеп, а Шульгін задоволений поїхав на Бабино-Томахівський цукровий завод, який він заснував колись, і отримав там символічний мішечок цукру.
Читайте також: Анастасія Дзєдушицька – відома педагогиня ХІХ століття із села Воскодави
