стрічка

У Гощі відбулися громадські слухання щодо оновлення місцевого парку

16 Квітня 2019, 11:43
1536 Джерело: http://hoshcha-rada.gov.ua

Відкрив засідання заступник селищного голови Юрій Сульжук. Затим слово взяв його патрон Микола Панчук. Він пригадав події трирічної давнини, коли вирішив докорінно оновити парк. На заваді, повідомляють у Гощанській селищній раді, стала категорична позиція депутатів, які стверджували, це питання не на часі.

Через півроку в усіх округах Гощі відбулися громадські слухання щодо об’єднаних територіальних громад. Під час слухань селищний голова запитував і про парк. Люди стверджували, що подібна зона відпочинку таки потрібна селищу.

Зважаючи на це, виділили кошти на нові доріжки, лавки, ліхтарі та дороговкази.

За словами Панчука, важливим є те, що садибою Ленкевичів (а саме так він її назвав) віднедавна опікується виключно селищна рада. Отож розв’язано руки для дальшого оновлення парку та реконструкції старовинної шляхетської резиденції – архітектурної дивовижі, котра приваблює як гощанців, так і гостей райцентру, туристів. Роботі посприяють рекомендації учасників слухання, які неодмінно врахують депутати. Бо то думка громади.

Зваживши на те, що він є повноправним членом громади, історик Валерій Скоцик зацитував архівний документ «Опис Острозького повіту Волинської губернії», датований 1798 роком, у котрому зазначається, що «одноповерховий панський будинок (у Гощі) виконував функції резиденції Ленкевичів, був споруджений із дерева. При ньому розташовувалися також різні будівлі господарського призначення».

Другим історичним джерелом, яким аргументував доповідач, були дорожні нотатки волинського краєзнавця Луки Рафальського. Він мандрував нашим краєм у 1864-65 роках та описував те, що бачив навіч. Ось уривок із цього опису: «Проїхавши містечко (Гощу) і слідуючи затим поштовою дорогою, що йде до шосе, ліворуч знаходите великий сад або парк, у котрому розташований будинок панський».

«Цей будинок, – вів далі Скоцик, – неодноразово перебудовувався. Нинішній його вигляд, найімовірніше, ми завдячуємо поміщикові Сергію Ісакову. Реконструкція припадає на початок ХХ століття».

І ще. Ні в одному документі цього проміжку часу жодної згадки про Валевського ми не знаходимо. Тобто такої людини, як Валевський, у Гощі ніколи не було, за винятком короткого часу сватання. А дідичку величали так: «Октавія Граціанова Ленкевичовна Валевська».

Таким чином, будинку Валевського чи Валевських містечко ніколи не мало, прізвище Валевська з’явилося в результаті нетривалого шлюбу Октавії з тучинським шляхтичем, а дім був родовим гніздом Ленкевичів, де вони оселилися в 1709 чи 1717 році та мешкали впродовж двох століть. Тому немає жодних підстав називати старовинну оселю будинком Валевського, а тим паче Валевських. Це будинок Ленкевичів-Іпогорських. Вони його звели. Вони тут народжувалися й помирали.

Ураховуючи почуте, учасники слухання дійшли думки, що історично правильно наректи архітектурну пам’ятку садибою Ленкевичів, за що й одностайно проголосували.

«А скільки коштуватиме перейменування?» – поцікавився член громади Олександр Муляр.

«Копійки, – відповів Микола Панчук. – Бо якраз триває переоформлення документації».

Тема садиби Ленкевичів є доволі місткою та торкається, зрозуміло, питання архітектури. На цьому загострив увагу Валерій Бейлах. Цитуючи історика мистецтва Романа Афтаназі, він сказав, що будівля у своєму зовнішньому вигляді не репрезентує жодного архітектурного стилю. Коли ж прозвучало модне нині слівце «шале», член громади Юрій Кузьмін не витримав:

«Шале – це невеликий селянський будинок у горах Швейцарії. А гощанська садиба не є малою. Аж три поверхи має. Тому називати шляхетську резиденцію шале, некоректно».

У цьому Кузьміна підтримав Валерій Скоцик.

Ну, а парк? Його оновлення? Усе це теж обговорювали. До того ж доволі гостро. Каменем спотикання став намір муніципальної влади перепоховати останки забитих, що покояться під відомим пам’ятником. Юрій Сульжук розтлумачив це так:

«Питанню власне перепоховання ми присвятимо окреме громадське слухання. Нині ж маємо рекомендації працівників Кременецького ботанічного саду щодо трансформування парку у відпочинкову зону, котра, як і в Європі, не передбачає наявності могил. І упередженості тут немає: якби під монументом покоїлися вояки УПА, то і їх останки ми перепоховали би».

Володимир Коташевський, який відтак продемонстрував рідкісні світлини куточків парку та цікаво прокоментував їх, зауважив, що в Європі роблять і по-іншому. Як приклад навів могили російських та французьких солдатів 1813 року, коли армія Наполеона І вже відступала. Покояться вони в парках і скверах Білорусії, Польщі, Німеччини. Покояться беззмінно понад двісті років.

«І ще стільки само лежатимуть, – запевнив Коташевський, – бо глумитися над прахом мертвих, чіпати його негоже».

Поставивши кілька запитань Сульжуку, Коташевського підтримав Муляр, погодившись із тим, що місце, де височіє монумент, не може бути відпочинковою зоною.

Цікава думка із цього приводу американця Колтона Еспліна. Він відвідав багато країн, побував у багатьох парках, але Гощанський уважає найгарнішим. Так само щиро каже, що присутність тут поховання – нормальне явище.

Щодо Валерія Скоцика, то його позиція така. Пам’ятник та могили – речі, котрі треба розрізняти. Пам’ятник – пропаганда. Він пропагує антиукраїнську ідею. Адже люди, які під ним лежать, боролися з нашим національно-визвольним рухом. А раз так, то монумент потрібно знести. Тим паче, що його наявність нелогічна: боєць Червоної армії не може символізувати борню чекістів і «стрибків».

Могили – це люди. Люди, котрих поховали не по-людському. Але це наші люди. Тому віддамо їм належне, перепоховавши за християнським обрядом на кладовищі та сказавши: «Ми прощаємо». І нехай стоїть на могилі хрест. І хай покояться поряд українці та росіяни, яких з’їла братовбивча війна.

А Європа… Там пропаганда відсутня. Наполеонівських і російських гренадерів ховали по-християнському.

Вислухавши всі за і проти, Сульжук запропонував проголосувати. Більшість учасників слухання підтримала пропозицію Скоцика. Коташевський та Муляр проголосували проти перепоховання. Кузьмін утримався.

І насамкінець – про оновлення власне зеленого кутка. Заплановане вражає. Скажімо, настане пора, коли гощанці побачать головний вхід у парк, що приверне до себе увагу своєю незвичайністю, своєрідністю, широку центральну доріжку з підсвіченням, перетворену на місце відпочинку, побачень, виставок живопису (зараз там стоїть пам’ятник Тарасові Шевченку), фонтан на місці круглої клумби, утоплений сад, скульптури.

Або поділ парку на зони. Лише саме їх перелічення розбурхує чуття, уяву. Учитайтеся: дерево життя, водойма, бучина, липова алея, алея Міклера, гінкговий гай, садиба Ленкевичів, Будинок культури…

Чи голосували? Аякже. Сульжук за цим уважно слідкував. Перше голосування стосувалося санітарної обробки майже 260 дерев і видалення 146 нецінних порід, що заважають рости іншим, сухостоїв. Здійснюватиметься це за рекомендацією Кременецького ботанічного саду, відповідно до чинного законодавства та з дозволу екологічної інспекції. Оскільки доводи віце-мера були розсудливі, то пропозицію підтримали одностайно.

З доречними рекомендаціями потому виступили Муляр, Бейлах, Коташевський, Наталія Калька, член громади Ярослав Калька. Останній застеріг товариство від можливої втрати неповторимого духу парку.

«Той парк, яким його бачили Ленкевичі наприкінці ХVIII століття й пізніше, – сказав він, – має неодмінно залишитися. Доповнення можливе, модернізація недопустима».

Після цього відбулося ще одне голосування. Віддавали голоси за поради працівників Кременецького ботанічного саду та учасників слухання, котрі брали слово. Зазначене теж підтримали одностайно. Урахування, за словами Сульжука, буде максимальним. Дотримання законодавства, інших приписів – теж.

 

 

 

 

 

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024